Виховна година до Дня Героїв Небесної сотні: "Заповіти героїв"

Вчитель : Історія будь-якого народу містить періоди, дати, які є вирішальними і доленосними в його житті. Ми повинні пам’ятати і не забувати героїчні сторінки, коли проливали кров патріоти. Адже хто не знає минулого, той не вартий майбутнього. Відкриймо для себе великі заповіти героїв України, заповіти написані для нас, нащадків, кров’ю і потом впродовж тисячоліть. 

Прислухаймося у цей день до мови могил. Хай до вух наших дійде голос великих героїв, що одним з’єднаним могутнім хором до нас живих промовляють: “Українці! Будьте гідними! Боріться за своє достойне життя! Здійсніть наш заповіт”. І коли цього голосу слухатимуть мільйони, ми зможемо спокійно глянути у майбутнє.

Україна не раз піднімалася з колін. Побита і в ранах, та нездоланна для ворогів своїх, вона йшла ворогу під кулі, щоб захистити всіх своїх дітей. Терновим шляхом дійшла Україна до сьогоднішніх днів.

Учень 1:

 Сторіччями здригався мій народ
Від ярм, від зрад й кривавих заворушень,
І мову як духовний ополот
Втирали в бруд прямісінько у душах.
Шевченко вмер. І Лесі вже нема.
Є незалежність. Є уже свобода.
І все одно ще темно від примар.
І все одно щось гірко труїть воду.

Вчитель : Здавалось все скінчилося, давно минуло і більш ніхто не пройде шляхом тих кривавих дій. Та не так здавалось, як вже сталось. 
Що робиться з Україною?   В вогні та диму страждають наші міста. Нашу землю понищено, спалено. А найбільше серце обливається кров’ю за сотні українських дочок і синів, які загинули від куль власної влади. Ще болять і кровоточать рани, земля захлинається від крові та сліз матерів,сестер,побратимів.

Справжні бої розгорталися в центрі Києва 18-20 лютого на вулицях Інститутській, Грушевського, на Європейській площі, майдані, у Маріїнському парку! Навколо вибухи, стогін, горе. До нас прийшла війна.

Постріл, другий, розірвалася тиша , і нестерпний біль…Кров, вогонь, стрілянина на ураження… Знову смерті, поранені, відірвані руки, проламані голови, вибиті очі, покалічені жінки, поранені священики.  

Справжня кровопролитна війна. Нас намагалися винищити за бажання мати людську гідність і самим обирати своє життя. Настав той час, коли кожен українець мав зробити вибір: або ти станеш рабом, або будеш вільною людиною і житимеш у вільній державі.

На очах у всього світу влада розстрілювала свій народ. Майдан оточили з усіх боків, взяли у щільне кільце. Та люди не здавалися. Співали Гімн. Зі сцени лунали молитви, патріотичні пісні.

Проти мирних мітингувальників кинули Внутрішні війська, спецпідрозділ «Беркут» , на дахах будинків розмістили снайперів, завозили проплачених

«тітушок». В один день тисячі мирних людей стали солдатами свого народу.

Вони йшли голіруч проти озброєних вишколених беркутівців. А у них під ногами зривалися світло-шумові гранати, довкола свистіли кулі.  Бійці спецпідрозділу «Беркут» застосували спецзасоби, декого розстрілювали впритул, захоплювали і добивали поранених.

Тисячі поранених і майже 100 людей було вбито снайперами та бійцями спецпідрозділів міліції. Серед них – науковці, викладачі, студенти, вчителі, художники, архітектори, театральні режисери, громадські активісти. Кров цих людей стала вироком для злочинної диктатури.

«Небесна Сотня»…Юнаки,батьки
           Їх імена мені ніколи не забути – 
           Вони ж за мене полягли,
           Так як і ті, що захищали Крути.
           Щемить у грудях, і душа болить
           За долю мого рідного народу.

Їх назвали Небесною сотнею – українців, які загинули в Києві на Майдані, вулицях Грушевського та Інститутській. Гинули за честь, за волю, за право бути Українцем і за свою Батьківщину. Героїчна сотня, зробивши перший крок, журавлиним ключем полинула у вирій вічності, ставши нашими Ангелами-Охоронцями на небі.

Пісня «А я живий»
 

Учень 2:  

Небесна Сотня –
То в серцях вогонь.
Він гаряче палав за Україну.
Віднині тихим співом заспокой
Ти, земле рідная,
Свою дитину.

Небесній Сотні
Шана й молитви,
За чисті душі,
Що злетіли в небо.
Їм шлях високий
Боже, освяти.
І в мирі, Господи,
Прийми до себе.

Вчитель : Кожен із цієї Небесної сотні, як і ми з вами мали свою сім`ю, батьків, друзів, захоплення, свої симпатії і свої невідкладні справи. Але поклик їхньої душі саме в цей час призвав їх до боротьби за вільну, демократичну, чесну Україну.

                                Пісня «Пливе кача по Тисині»

Учень 3:

Не плач за мною, мамо…
Не плач за мною, мамо, не ридай,
Я не хотів війни, я боронив свій край…
Не плач за мною, мамо, я – герой
Стояв я гордо, коли снайпер той
Стріляв у голову й таранив груди –
Тоді не думав я – «а що ж з тобою буде?»...
Не плач за мною, рідна, не лий сліз,
Пишайся мною, бо я патріотом ріс,
Ти, мамо, лиш за мене помолись,
І не вини себе – у цьому я, напевно, винен..
Я винен, що любив свою країну,
Я винен, що хотів здобути волю…
Але я не хотів стояти на колінах,
Пробач за стільки завданого болю…
Не плач за мною, мамо, я у Бога,
Бо кожен, хто загинув за Вкраїну йде до Нього
Я вже не повернуся, мамо, але знай –
Я стану ангелом і боронитиму свій край….

Учень 4:  Герої не вмирають! Вони завше будуть в наших серцях.

Горить свіча і пам’яті сльоза
додолу з неї краплями стікає.
Земля ридає, плачуть небеса –
Героїв Україна пам’ятає.

Учень 5:

Небесна сотня білих журавлів,
          душа яких летить під небесами.
          Ніхто із вас вмирати не хотів,
          Хай вічна пам’ять лишиться за вами.
 

Вчитель : Хай пам'ять всіх невинно убитих згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі. У жалобі схилимо голови. Вони згасли як зорі.

В трагічні дні нашої держави під час протистоянь у Києві загинули і наші земляки:

Богдан Михайлович Калиняк (1962, Коломия, Івано-Франківська область — 28 січня 2014, Київ) — громадський активіст, захисник Майдану. Герой України. Богдан Калиняк не любив зволікати і знав, що своїми силами можна добитися чого завгодно.

Дідич Сергій Васильович ( 1969, с. Стрільче , Городенківський район, Івано-Франківська область — 18 лютого 2014, Київ) — громадський активіст, голова Городенківської районної організації ВО «Свобода»,  Сотник івано-франківської сотні на столичному Майдані, депутат Городенківської районної ради, в якій очолював комісію з соціально-економічного розвитку, засновник та директор туристичного клубу «Золоте Руно». Герой України.

Понад усе цінував свободу, яка була для нього найвищим пріоритетом. Наче вільний птах, займався справами до душі, що не обмежували і давали простір для маневру. Він умів жити якісно, насичено, яскраво.

Гурик Роман Ігорович (2 жовтня 1994, Івано-Франківськ —                        20 лютого 2014, Київ) — протестувальник Євромайдану, студент факультету філософії Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. 

Герой України. Поспішав пізнавати світ, відвідувати нові місця, зустрічати цікавих людей, відчувати найрізноманітніші емоції, дружити, кохати, веселитися. Він не встиг тільки одного — пожити…Йо му подобалося вивчати суть людини, мету її створення, шукати сенс буття, проводити тестування серед знайомих на визначення їхніх характерів. Свої міркування про це, а також про освіту, виховання національно свідомої молоді, розвиток країни занотовував. Записи доволі прості, а подекуди й наївні, але дуже щирі. Не кожен підліток обтяжує себе такими думками, як і не переймається філософськими проблемами. Роман умів ставити непрості завдання перед своїми співрозмовниками, спостерігати за ходом їхнього мислення, ставити їм нові і нові запитання, які заводили у глухий кут.

Дми́трів І́гор Фе́дорович  (9 жовтня 1983, Калуш, Івано-Франківська область — 20 лютого 2014, Київ) — учасник, захисник Євромайдану. Мав загострене відчуття справедливості та прагнув змінити країну на краще.

 Герой України. збудував власний дім, посадив навколо великий сад і планував створити сім’ю, але відчути радість батьківства йому не судилося…

Двері Ігоревої оселі завжди були відчиненими для близьких людей. Він радо запрошував їх у гості, оскільки не любив самотності. Він прагнув рішучих кроків, кардинальних змін, у які вірив, кращого життя для кожного, тому, як було йому властиво, припинив пусті балачки — і діяв.

Костишин Михайло Йосипович ( 9 квітня 1971, с. Нижній Струтин, 

Рожнятівський район, Івано-Франківська область — 26 лютого 2014, Київ) — учасник Євромайдану. Один із Небесної сотні. Герой України. Щиро переймався долею країни, будь-яка несправедливість торкала його за живе, наче струм. Тіло ніби пронизували новини про негаразди у державі, не даючи спокійно заснути. Йому хотілося кращого життя для себе і близьких саме в Україні.

Василь Шеремет (21 березня 1949, с. Ланчин, Івано-Франківська область  — 7 березня 2014, Київ) — учасник, захисник Євромайдану, герой України.

Він був добродушним, наполегливим і працьовитим. Мав веселу вдачу, любив розповідати гуморески, робити компліменти. У побуті намагався бути заощадливим, раціональним, але для інших не шкодував нічого, готовий був віддати останнє при потребі. Єдине, що зоставалося з ним до останнього, — любов до країни. Під час подій на Майдані, де він провів майже безперервно усі три місяці, іншого привітання, як “Слава Україні!”, сусіди від нього і не чули.

Ткачук Ігор Михайлович (с. Велика Кам’янка, Коломийський район, Івано-Франківська область, 01.09.1975 р. — 20.02.2014 р.) поїхав на Майдан, аби відбулися зміни на краще. Він знав, що його місія — стояти на передовій.

Не міг спокійно спостерігати за свавіллям влади, не сиділося йому перед телевізором, не стримали ні дружина, ні діти — поїхав. Жінка Марія просила бути обережним і проводжати до хвіртки не вийшла, аби швидше повернувся… Не пробув там і доби…

Ще довго-довго з покоління в покоління будуть передавати батьки синам і дочкам, а ті своїм дітям спогади про тих, хто залишив життя земне у               2013-2014 рр. Ця подія сколихнула весь світ, не залишила байдужою жодної душі.

Тисячі людей ідуть на Майдан віддати шану Героям Небесної Сотні, запалюють свічки і ставлять квіти. Здається, що всі квіти Землі перенеслись на Майдан. Оживає Майдан – оживає Україна.

 Вшануймо героїв Майдану, які загинули за світле майбутнє України, вшануймо хвилиною мовчання.
(Хвилина мовчання)

Учень 6: 

У нашій пам'яті Ви назавжди лишились,
Історія одна, і Ви - її частина.
Ви тільки знайте, браття, ми за Вас молились,
І молимось: за Вами - ненька Україна! 
Вже не повернеться додому той хлопчина,
Що його вчора тільки мати відпустила,
Поцілувала, тихо мовивши: "Іди, дитино,
За щастя України, бо вона - єдина".
Казала мати берегти себе. Але даремно,
Бо хлопець був готовий йти безстрашно,
Аби лише країна, котру так кохав страшенно,
Не стала на коліна, а боролася відважно.

      Учень 7:

Живи, Україно, живи для краси,
 Для сили, для правди, для волі!..
 Шуми, Україно, як рідні ліси,
 Як вітер в широкому полі.

До суду тебе не скують ланцюги,
 І руки не скрутять ворожі:
 Стоять твої вірні сини навкруги
 З шаблями в руках на сторожі.

Стоять, присягають тобі на шаблях
 І жити, і вмерти з тобою,
 І прапори рідні в кривавих боях
 Ніколи не вкрити ганьбою!

 Усі мої сили, наснагу високу,
 Й життя я віддам до останнього кроку,
 Аби ти щаслива була, Україно,
 Судьба моя дивна Єдина!

Відео Небесна сотня. Герої не вмирають.

Вчитель: Ми ще не раз згадаємо цю весну і ці події , і цей кривавий шлях,
і закарбуємо у серці "Небесну Сотню" , яка тепер на небесах!

На завершення хочеться сказати : «Люди, бережіть серця свої, щоб не стали каменем! Розбудуйте в душах Божий храм, щоб не повторити великий гріх!»

  Слава Україні! Героям слава!